Танці, лютні й мадригали

Відродження співало не лише в церкві. У замках, купецьких домах і шинках люди танцювали, грали на лютні й співали на кілька голосів за столом. Саме тоді інструменти здобули незалежність: уперше музику, написану лише для них, видавали у великій кількості.

Родина інструментів для кожного регістру

Майстри Відродження будували інструменти цілими родинами, від дуже високих до низьких, як хор: блокфлейти, віоли, крумгорни, шалмеї… Грали в консорті — невеликому ансамблі, або з однієї родини, або змішаному. Для гри просто неба й церемоній — гучні інструменти (шалмеї, сакбути, предки тромбона); для покоїв — тихі (лютня, віоли, блокфлейти).

Лютня, королева інструментів

Лютня з округлим корпусом у формі половинки груші й відігнутою назад головкою була улюбленим інструментом і аматорів, і віртуозів. Її музику записували не на нотному стані, а табулатурою: лінії позначають струни, а цифри чи літери — лади. Це точнісінько принцип сучасної гітарної табулатури! В Італії Франческо да Мілано славився як дивовижний лютніст; в Англії Джон Дауленд (1563–1626) писав пісні й п’єси витонченої меланхолії, як-от Flow, my tears і свої Lachrimae.

В Іспанії віддавали перевагу віуелі, схожій формою на гітару. 1536 року Луїс де Мілан видав El Maestro — першу друковану книгу для цього інструмента, а 1546 року Алонсо Мударра надрукував найдавніші відомі п’єси для гітари, що тоді мала чотири хори (пари) струн.

Доба танців

Танці Відродження часто йдуть парами: повільний, поважний дводольний танець, а за ним жвавий тридольний, іноді на ту саму мелодію в зміненому вигляді.

• Павана: повільна й велична, хода, щоб себе показати.
• Гальярда: жвава, тридольна, сповнена стрибків.
• Бранль: танець ланцюжком або колом для всіх, із безліччю регіональних варіантів.
• Алеманда, куранта, вольта… деякі з них перейдуть до барокової сюїти.

Видавці випускали збірки танців для ансамблю, як-от Тільман Сусато в Антверпені (1551). 1589 року канонік із Лангра Жеан Табуро під псевдонімом-анаграмою Туано Арбо видав Orchésographie — посібник, що описує кроки кожного танцю разом із його мелодією. Один із його бранлів у XX столітті став англійською різдвяною піснею Ding Dong Merrily on High:

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=100
K:G
G G A/G/ F/E/ | D3 D | E G G F | G2 G2 |
G G A/G/ F/E/ | D3 D | E G G F | G2 G2 |]

А ось початок Greensleeves — англійської мелодії, засвідченої з 1580 року (попри вперту легенду, її написав не Генріх VIII). Зверни увагу на гойдливий тридольний метр і ладовий колорит із Соль, а потім Соль-дієзом:

M:6/8
L:1/8
Q:3/8=56
K:Am
A | c2 d e3/2f/ e | d2 B G3/2A/ B | c2 A A3/2^G/ A | B2 ^G E2 |]

Шансон і мадригал: малювати слова

У Франції поліфонічна шансон жвава, часто оповідна або пустотлива. Клеман Жанекен прославився описовими п’єсами, як-от La Guerre («Війна», про битву при Мариньяно), де голоси наслідують сурми, вигуки й гарматні постріли.

В Італії мадригал клав на музику велику поезію (Петрарку, пізніше Тассо й Гваріні) для чотирьох–шести голосів. Його принцип — дати почути зміст слів. Фраза про небо злітає вгору, зітхання переривається паузою, біль виражено дисонансом. Це називають звукописом (word painting). Мадригалісти шукали дедалі сміливіших ефектів: Карло Джезуальдо вставляв приголомшливі хроматичні послідовності.

Найбільшим мадригалістом був Клаудіо Монтеверді, який за життя видав вісім книг мадригалів. Близько 1600 року теоретик Джованні Марія Артузі публічно розкритикував його надто вільні дисонанси. Монтеверді відповів, що дотримується «другої практики», у якій текст керує музикою і виправдовує вільності, заборонені старими правилами. Ця суперечка відчинила двері бароко й опері.

В Англію мода на мадригали прийшла наприкінці століття, з Томасом Морлі й Томасом Вілксом: часто легкі п’єси, повні веселих «фа-ла-ла».

На що звертати увагу

• Чітка танцювальна пульсація на два чи на три і квадратні фрази.
• Тембри старовинних інструментів: тонкий, гнусавий звук шалмеїв, оксамит віол, делікатна зернистість лютні.
• У мадригалі — музика, що змінює характер з кожним рядком, ідучи за текстом.

Послухай

• Тільман Сусато: танці з Danserye (1551).
• Джон Дауленд: Flow, my tears; павану Lachrimae для консорту віол.
• Клеман Жанекен: La Guerre.
• Монтеверді: мадригал із четвертої чи п’ятої книги, наприклад Cruda Amarilli.