Народження опери і генерал-бас

Близько 1600 року щось перевернулося. Після двох століть поліфонії з рівноправними голосами італійські музиканти захотіли, щоб співав один голос, виразно на першому плані, передаючи пристрасті персонажа — радість, гнів, відчай, — як, на їхню думку, робили актори грецької трагедії. За кілька років ця ідея породила жанр — оперу — і техніку супроводу, що панувала півтора століття, — генерал-бас (basso continuo).

Флоренція: учені мріють про античну драму

У 1570–1580-х роках учені, поети й музиканти збиралися в домі графа Джованні де Барді у Флоренції: їх називають Флорентійською камератою. Серед них був Вінченцо Галілей, лютніст, теоретик (і батько астронома Галілея). Вони нарікали, що поліфонія топить слова в переплетенні голосів. Їхнє рішення — монодія із супроводом: сольний голос гнучко декламує текст, спираючись на кілька акордів.

1600 року у Флоренції на святкуваннях з нагоди весілля Марії Медічі з королем Франції Генріхом IV Якопо Пері поставив Евридіку, від початку до кінця співану: найдавнішу оперу, музика якої збереглася. Через сім років при мантуанському дворі Клаудіо Монтеверді представив Орфея (1607). Монтеверді вклав у нього все своє мистецтво мадригаліста: різноманітний оркестр, хори, танці, арії, моменти, коли спів Орфея стає благанням. Це перший шедевр жанру, і його виконують досі.

Речитатив і арія

Опера швидко впорядкувалася довкола двох способів співу:

• речитатив, близький до мовлення, рухає дію вперед: співак іде за природним ритмом слів над скупим супроводом;
• арія, де дія зупиняється, щоб персонаж висловив почуття, на справжню мелодію, часто з повтореннями. Згодом стандартом стала арія da capo (A-B-A), у якій співак вільно прикрашає повторення.

1637 року у Венеції відкрився перший публічний оперний театр — Сан-Кассіано: тепер квиток міг купити будь-хто. Опера залишила княжі свята й стала модною розвагою, і невдовзі у Венеції було кілька театрів. Монтеверді, що тепер жив у Венеції, написав там Коронацію Поппеї (бл. 1643). Найбільшими зірками барокової опери були кастрати — співаки з високими, потужними голосами, яких цінували за віртуозність, як-от Фарінеллі у XVIII столітті.

Генерал-бас, рушій бароко

Під сольним голосом має бути гармонія. Композитор записує лише басову лінію, часом із маленькими цифрами, що вказують акорди (цифрований бас). Один або кілька музикантів реалізують її, імпровізуючи: клавесин чи орган, лютня, теорба (велика лютня з довгим грифом) або гітара — для акордів, і часто віолончель, віола да гамба чи фагот — щоб підсилити бас. Цю команду, що грає «безперервно» від початку до кінця, називають континуо. Воно є майже в усій музиці 1600–1750 років: в операх, кантатах, сонатах, концертах.

Завдяки континуо барокову музику мислять знизу вгору: міцний бас і мелодія, а між ними акорди. Це прямий предок акордових схем джазу й попу, де супровід так само імпровізують за позначеннями.

Одна басова формула навіть стала символом плачу: спуск півтонами в межах кварти (наприклад, від Соль до Ре). Перселл використовує її, повторюючи знову й знову (остинатний бас, ground bass), під сценою смерті Дідони. Ось ця фігура, якою вона трапляється в багатьох композиторів (демонстраційний приклад):

M:3/4
L:1/4
Q:1/4=60
K:Gm clef=bass
G,3 | ^F,3 | =F,3 | =E,3 | _E,3 | D,3 |]

Франція та Англія

У Франції флорентієць, що прибув до Парижа юнаком, Жан-Батист Люллі (1632–1687), став керівником музики Людовика XIV. 1672 року він здобув привілей Королівської академії музики (Паризької опери) і разом із поетом Філіппом Кіно створив ліричну трагедію (tragédie en musique), відвівши велике місце танцю, хорам і речитативу, що наслідує французьку декламацію. Він також утвердив французьку увертюру: повільний, величний розділ із пунктирним ритмом, а потім швидкий. Його смерть стала відомою: диригуючи Te Deum, він ударив себе по нозі важкою тростиною, якою відбивали такт, і рана загноїлася.

В Англії Генрі Перселл (1659–1695) наприкінці 1680-х написав Дідону та Енея — коротку оперу, фінальна арія якої, When I am laid in earth, спирається на хроматичний остинатний бас. Пізніше, у XVIII столітті, Рамо оновив французьку оперу, а суперництво з італійським смаком вибухнуло у «Війні буфонів» (Querelle des Bouffons, 1752).

На що звертати увагу

• Сольний голос на першому плані, дуже виразний, що чергує декламацію (речитатив) і мелодію (арію).
• Генерал-бас: клавесин, орган чи лютня, що вибудовують акорди над басом, який звучить увесь час.
• Афекти: кожна арія змальовує одну пристрасть, часто одну-єдину від початку до кінця.
• Прикраси, які співаки імпровізують, особливо в повтореннях.

Послухай

• Монтеверді: Орфей, вступна токата й арія Possente spirto.
• Перселл: Дідона та Еней, арія When I am laid in earth.
• Люллі: увертюру й танець з Арміди (1686).
• Рамо: Галантні Індії (1735).