Золота доба вокальної поліфонії

У XV–XVI століттях Європа заново відкрила тексти Античності, винайшла книгодрукування, досліджувала світ і поставила людину в центр своїх зацікавлень: це Відродження. У музиці ця епоха була передусім золотою добою голосів. Хори з кількох співаків, часто без інструментів, творили поліфонію небаченої досі м’якості й рівноваги.

М’якше звучання

На початку XV століття англійські музиканти, як-от Джон Данстейбл, увели в моду кругліше звучання, багате на терції і сексти, яким захоплювалися й наслідували музиканти континенту. «Відкриті» квінти Середньовіччя поступилися повним акордам, близьким до наших мажорних і мінорних тризвуків. Гійом Дюфаї, що працював, зокрема, у Камбре, був одним із перших великих майстрів цього нового стилю.

Франко-фламандці: мандрівні музиканти

Понад століття найбажанішими музикантами Європи були вихідці з півночі Франції та давніх Нідерландів (Фландрії, Ено, Брабанту). Вишколені в соборних співочих школах, вони вирушали служити папам, герцогам Мілана чи Феррари, королям Франції. Найславетніший із них — Жоскен Депре (бл. 1450–1521): сучасники вважали його найбільшим музикантом свого часу, а його твори були такі затребувані, що видавці приписували йому навіть п’єси, яких він не писав.

Їхнє мистецтво спирається на імітацію: один голос подає короткий мотив, другий підхоплює його трохи згодом, потім третій, четвертий… Усі голоси однаково важливі; жоден не є простим супроводом. Виходить сплетена, безперервна тканина, у якій стежиш то за однією лінією, то за іншою.

Друкована музика

1501 року у Венеції Оттавіано Петруччі видав Odhecaton — першу збірку поліфонічної музики, надруковану рухомими літерами. Кілька десятиліть по тому П’єр Аттеньян у Парижі вдосконалив простіший спосіб, що друкував ноти й нотний стан за один відбиток. Музика стала товаром: люди купували книги пісень, мес і танців; аматори співали й грали вдома, а твори композитора мандрували всією Європою.

Реформація і Контрреформація

У XVI столітті західна Церква розкололася, і музика опинилася в самому центрі суперечок.

• Мартін Лютер, сам музикант, хотів, щоб вірні співали разом своєю мовою. Він писав і переробляв німецькі гімни з простими мелодіями — хорали, як-от Ein feste Burg ist unser Gott («Твердиня наша — то наш Бог»). Через два століття Бах гармонізуватиме їх сотнями.
• Жан Кальвін у Женеві дозволяв у церкві лише спів псалмів, французькою, в унісон і без інструментів. Женевський псалтир зібрав ці мелодії; кілька з них належать музикантові Луї Буржуа.
• Католицька Церква на Тридентському соборі (1545–1563) непокоїлася через поліфонію, настільки складну, що слів уже не можна було розібрати. Уперта легенда твердить, що Палестрина своєю Месою папи Марцелла «врятував» поліфонію, довівши, що її можна писати ясно й зрозуміло. Історію прикрашено, але в одному вона слушна: зрозумілість тексту стала вимогою.

Ось початок мелодії Женевського псалтиря, яку приписують Луї Буржуа, видану 1551 року; англомовні вірні досі співають її як Old Hundredth (на Псалом 100). Зверни увагу на простоту: майже одна нота на склад, довгі й короткі тривалості, мелодія, яку може співати вся громада.

M:2/2
L:1/4
Q:1/2=56
K:G
G2 GF | ED G2 | A2 B2 | B2 BB | AG c2 | B2 A2 | G4 |]

Три великі імені кінця століття

• Джованні П’єрлуїджі да Палестрина (бл. 1525–1594), у Римі: плавні вокальні лінії, ретельно підготовлені дисонанси, безтурботність, що століттями слугувала взірцем у навчанні контрапункту.
• Орландо Лассо (1532–1594), франко-фламандець, що осів при мюнхенському дворі: один із найплідніших композиторів в історії, вільно почувався в латині, французькій, італійській і німецькій, від духовного до відверто комічного.
• Томас Луїс де Вікторія (1548–1611), з Іспанії: напружена, палка духовна музика.

В Англії Томас Талліс написав Spem in alium — мотет на сорок справжніх голосів, а його молодший колега Вільям Берд, католик в Англії, що стала протестантською, писав і для англіканської Церкви, і для мес, які служили таємно.

На що звертати увагу

• Рівноправні голоси (часто від чотирьох до шести), що вступають один за одним в імітації.
• М’яке, повне звучання, багате на терції та сексти; дисонанси короткі й швидко розв’язуються.
• Безперервний плин без виразної танцювальної пульсації, у якому фрази заходять одна на одну.
• Мало інструментів або жодного в церковній музиці: ідеал — хор a cappella («як у капелі»).

Послухай

• Жоскен Депре: мотет Ave Maria… virgo serena.
• Палестрина: Меса папи Марцелла.
• Томас Талліс: Spem in alium.
• Лютеранський хорал, наприклад Ein feste Burg ist unser Gott, а потім його гармонізацію Бахом.