Трубадури, органум і Ars nova

Григоріанський хорал — лише частина середньовічного ландшафту. Між XI і XIV століттями поруч змінювалися два світи: поза церквою поети-музиканти винайшли любовну пісню; у соборах співаки навчилися накладати кілька мелодій одна на одну. Так народилася поліфонія — один із великих винаходів західної музики.

Трубадури й любовна пісня

На півдні Франції з кінця XI століття трубадури складали пісні окситанською — мовою народу, а не латиною. Найдавнішим, чиї вірші збереглися, був великий сеньйор Гійом IX Аквітанський. Їхня улюблена тема — куртуазне кохання, шанобливе обожнювання недосяжної дами. На півночі те саме робили трувери старофранцузькою, у Німеччині — мінезингери. Серед труверів Адам де ла Аль наприкінці XIII століття написав Гру про Робена і Маріон — пасторальну виставу, що поєднує діалоги й пісні.

Ці пісні записували без точного ритму і без супроводу: рукописи подають лише мелодію і слова. З текстів і зображень ми знаємо, що їх супроводжували на фідулах (віелах, предках скрипки), арфах, лютнях і флейтах. Тож сучасні виконавці відтворюють супровід кожен по-своєму: два записи однієї пісні можуть звучати зовсім по-різному.

Органум: додати другий голос

Уже в IX столітті трактат (Musica enchiriadis) описує спосіб прикрасити хорал: другий голос дублює григоріанську мелодію на кварту чи квінту нижче, нота проти ноти. Це називається органум. Звучання порожнисте, урочисте, зовсім не схоже на наші акорди. Ось принцип, застосований до початку вже знайомого тобі гімну Ut queant laxis (демонстраційний приклад):

M:none
L:1/8
Q:1/8=100
K:C
[F,C] [G,D] [_B,F] [G,D] [A,E] [G,D] |]

Поступово другий голос здобув свободу: він рухався в протилежному напрямку, а потім розгортав довгі вокальні візерунки над хоралом, розтягнутим на дуже довгі ноти. Голос, що тримає первісний хорал, називається тенор (від латинського tenere, тримати): звідси походить назва цього типу голосу.

Нотр-Дам у Парижі, близько 1200 року

Собор Нотр-Дам будувався з 1163 року, коли його співаки зробили його музичним центром Європи. З ним пов’язані два імені: Леонін, якому приписують велику книгу двоголосих органумів на весь церковний рік (Magnus liber organi), і Перотін, який розширив її і зважився на твори на три і навіть чотири голоси, як-от Viderunt omnes і Sederunt principes. Верхні голоси танцюють у повторюваних ритмічних фігурах (ритмічних модусах) над тенором, розтягнутим, мов бурдон: гіпнотично і світло, у масштабі готичної архітектури.

У XIII столітті з’явилася нова форма — мотет: до верхніх голосів додали слова, часом різні тексти, які співали одночасно, латиною і французькою, змішуючи духовне і світське!

Ars nova і Гійом де Машо

Близько 1320 року трактати, пов’язані з Філіппом де Вітрі, описують «нове мистецтво» — Ars nova. Завдяки досконалішому нотному запису тривалість можна було ділити на дві частини так само легко, як на три, і ритми стали різноманітнішими та жвавішими. Ця сміливість викликала тривогу: папа Іоанн XXII у тексті 1320-х років дорікав новим музикантам, що вони подрібнюють мелодії і заглушують священний спів.

Великий майстер цього стилю — Гійом де Машо (бл. 1300–1377), поет і композитор, каноник Реймса. Він писав пісні в усталених формах (балади, рондо, віреле), мотети і Месу Богоматері (початок 1360-х), найдавнішу відому повну поліфонічну месу, написану одним композитором. Він особисто дбав, щоб його твори переписували в гарні рукописи: один із перших музикантів, що прагнув залишити нащадкам повне зібрання своїх творів. Його рондо Ma fin est mon commencement («Мій кінець — мій початок») — дотепна головоломка: один голос співає мелодію іншого задом наперед.

Танці й музика міст

Збереглося також кілька інструментальних танців, як-от естампі XIII–XIV століть, і збірки пісень прочан, як-от Llibre Vermell з Монсеррата (XIV століття) чи Cantigas de Santa Maria, зібрані при дворі Альфонсо X Кастильського в XIII столітті. Німецька різдвяна пісня In dulci jubilo, яку співають і сьогодні, теж сягає XIV століття.

На що звертати увагу

• «Відкриті» консонанси: переважають квінти, кварти й октави; терції ще рідко трапляються в точках завершення.
• Накладені голоси, кожен зі своїм шляхом, часто з різною швидкістю, над повільним тенором.
• Повторювані, танцювальні ритми, у школі Нотр-Дам часто тридольні.
• Дуже впізнавані каденції (завершення фраз), де голоси сходяться на октаву або квінту.

Послухай

• Перотін: Viderunt omnes (чотириголосий органум).
• Гійом де Машо: Меса Богоматері; рондо Ma fin est mon commencement.
• Пісню трубадура, наприклад Бернарта де Вентадорна, у двох різних виконаннях.
• Llibre Vermell з Монсеррата; інструментальне естампі.