Пізній романтизм: Брамс, Чайковський, Малер, Штраус

У другій половині XIX століття романтизм не згас: він розрісся, загуснув і розгалузився. Оркестри збільшувалися, симфонії видовжувалися, гармонія насичувалася хроматизмами. Композитори цього покоління виросли на Бетховені, Шуберті й Шопені, і всі стояли перед тим самим запитанням: що ще можна сказати після них? Кожен відповів по-своєму, і саме тому цей період, приблизно від 1860 року до Першої світової війни, такий багатий.

Два ворожі табори

Близько 1860 року музичне життя Німеччини розкололося надвоє. З одного боку стояла «Новонімецька школа» Ліста і Вагнера: музика має розповідати історію, іти за віршем чи драмою, а гармонія має сміливішати дедалі більше. Вступ до Трістана та Ізольди (прем’єра 1865 року) зі знаменитим акордом, що так по-справжньому й не розв’язується, став емблемою цієї сміливості. З другого боку були ті, хто вважав, що музика самодостатня, без програми: до цього табору зарахували Йоганнеса Брамса, часто всупереч його волі. Суперечка захопила критиків і газети; з відстані часу ми чуємо радше два взаємодоповнювальні способи нести романтичну спадщину далі.

Брамс-будівничий

Народжений у Гамбурзі 1833 року, Брамс оселився у Відні; ще юним його відкрили Роберт і Клара Шуман, а Роберт 1853 року представив його в захопленій статті. Брамс працював повільно й багато знищував: його Першу симфонію виконали лише 1876 року, після років вагань, — так тяжко тиснула на нього тінь Бетховена. Він написав чотири симфонії, а також Німецький реквієм, концерти, багато камерної музики й чимало пісень.

Його музика щільна й тепла: багато внутрішніх голосів, глибокі баси і схильність до двозначних ритмів. Його улюблений прийом — геміола: у тридольному метрі він групує ноти по дві, тож два такти на 3 на мить звучать як три такти на 2. Послухай ефект: гойдання хитається, а потім знову стає на ноги.

M:3/4
L:1/4
Q:1/4=100
K:C
G, C E | G2 F- | F E2 | D3 | C3 |]

У тактах 2 і 3 кожна нота триває дві долі й переступає тактову риску: три «великі долі» розкладено на два такти (приклад, написаний для цього уроку). Брамс використовує цей прийом постійно, від вальсів op. 39 до симфоній. У наступному столітті Арнольд Шенберг захоплювався тим, як Брамс умів виростити цілий твір із маленького мотиву, що безперервно варіюється.

Чайковський-мелодист

Петро Ілліч Чайковський (1840–1893), вихованець щойно заснованої Санкт-Петербурзької консерваторії, поєднав європейську майстерність із російським ліризмом. Він був одним із небагатьох великих симфоністів, що писали й для танцю: Лебедине озеро (прем’єра 1877 року), Спляча красуня (1890) і Лускунчик (1892) зробили балет повноцінним музичним жанром. Його останню симфонію, Патетичну, виконали 1893 року, за кілька днів до його смерті. Ось тема лебедя, доручена гобою над мерехтінням струнних:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=80
K:Bm
f4 B c d e | f3 d f3 d | f3 B d B G d | B4- B e d c |]

Довга витримана нота, висхідна гама, повторювані ноти, мов ридання: тут увесь Чайковський — мелодія, що співає і страждає.

Малер і Штраус: велетенський оркестр

Густав Малер (1860–1911) був передусім знаменитим диригентом: з 1897 по 1907 рік він очолював Віденську придворну оперу, а писав здебільшого влітку. Його дев’ять завершених симфоній — цілі світи, у яких поруч живуть народні пісні, військові сигнали горна, кислуваті вальси, хорали й тиша. Його Восьму симфонію, виконану в Мюнхені 1910 року силами сотень виконавців, прозвали «Симфонією тисячі учасників».

Ріхард Штраус (1864–1949) розвинув далі симфонічну поему, винайдену Лістом: оркестровий твір, що розповідає історію чи змальовує ідею (Дон Жуан, Тіль Уленшпігель, Так казав Заратустра, чий початок прославився завдяки фільму 2001: Космічна одіссея 1968 року). В опері Саломея (1905) і Електра (1909) торкаються меж тональності, а потім Кавалер троянди (1911) повертається до вимріяного Відня вальсів.

На що звертати увагу

• Величезний оркестр: вісім валторн, туби, арфи, багато ударних, іноді орган і хори. Контрасти — від шепоту до гуркоту.
• Дуже хроматична гармонія: акорди ковзають на півтон, модуляції йдуть одна за одною, і головна тональність часом губиться з поля зору.
• Величезні тривалості: симфонія Малера часто триває понад годину.
• Довгі, напружені мелодії, часто доручені струнним чи мідним, з великими хвилями, що здіймаються до кульмінації.
• Рубато (див. глосарій): темп дихає, сповільнюється, рветься вперед.

Що послухати

• Брамс: Симфонію № 4, Інтермецо op. 117 і 118 для фортепіано, Німецький реквієм.
• Чайковський: Лебедине озеро, Фортепіанний концерт № 1, Симфонію № 6 «Патетичну».
• Малер: Симфонію № 1 (третя частина перетворює дитячий канон Frère Jacques на мінорний похоронний марш), Адажієтто із Симфонії № 5.
• Ріхард Штраус: Дон Жуан, Чотири останні пісні.