Дебюссі, Равель, Саті: музика барв

Париж, близько 1890 року. Місто щойно прийняло Всесвітню виставку 1889 року, де відвідувачі могли почути яванський гамелан — оркестр гонгів і металофонів зі звуками, незнаними в Європі. Художники-імпресіоністи вже показали, що можна малювати світло, а не контури; поети-символісти, як-от Малларме й Верлен, воліли натякати, а не описувати. Молодий композитор Клод Дебюссі (1862–1918) зробить те саме зі звуком.

Пообіддя, що змінило все

1894 року Дебюссі представив Prélude à l’après-midi d’un faune («Прелюдію до “Пообіддя фавна”»), натхненну віршем Малларме. Вона починається сольною флейтою, що виплітає лінію без чіткої тональності; потім легкими дотиками вступає оркестр: арфи, валторни із сурдинами, поділені струнні. Ні великої теми, розробленої на бетховенський лад, ні героїчного crescendo: десятихвилинна мрія. Багато музикантів вважають її відправною точкою сучасної музики.

Згодом Дебюссі написав оперу Пеллеас і Мелізанда (1902), де персонажі співають майже так, як говорять, а потім Море (1905) — три «симфонічні ескізи», що змальовують вітер і хвилі. Для фортепіано він написав Естампи, Образи і два зошити Прелюдій (1910 і 1913).

Інший спосіб писати

Дебюссі не любив слова «імпресіонізм», запозиченого з живопису. Проте воно описує кілька нових рішень:

• Звукоряди з інших світів: пентатоніка (п’ять нот, як чорні клавіші фортепіано), старовинні лади, цілотонова гама.
• Акорди заради барви: нонакорд уже не мусить «розв’язуватися»; його можна пересувати цілим блоком.
• Тембр на першому плані: для Дебюссі й Равеля вибір інструмента важить не менше, ніж нота.

Послухай початок La Fille aux cheveux de lin («Дівчина з волоссям кольору льону», Прелюдії, зошит I, 1910): мелодія без супроводу майже цілком пентатонічна. Ні супроводу, ні напруги: зависла фраза, мов пісня, яку наспівуєш собі під ніс.

M:3/4
L:1/16
Q:1/4=60
K:Gb
d6 BG E2GB | d2BG E2GB G2GE | G2FE D8 |]

Равель-годинникар

Моріс Равель (1875–1937) поділяв любов Дебюссі до барви, але любив чіткі форми й точні механізми, вивірені, як годинник. Блискучий оркестровщик, він написав балет Дафніс і Хлоя (1912) для «Російських балетів», 1922 року оркестрував Картинки з виставки Мусоргського, а 1928 року створив Болеро: одна тема, що повторюється, переходячи від інструмента до інструмента, над ритмом малого барабана, який ніколи не зупиняється. Це урок оркестровки сам по собі. Равель також цікавився джазом, який уважно слухав, зокрема під час турне Сполученими Штатами 1928 року; його відлуння чути у двох фортепіанних концертах.

Саті-аутсайдер

Ерік Саті (1866–1925), кабаретний піаніст на Монмартрі й друг Дебюссі, пішов шляхом, протилежним величі: короткі, повільні, оголені п’єси, сповнені гумору (він давав своїм партитурам ексцентричні назви й вказівки). Його три Гімнопедії (1888) спираються на ліву руку, що гойдається між двома акордами, і мелодію, що пливе над нею:

M:3/4
L:1/4
Q:1/4=66
%%staves {RH LH}
V:RH clef=treble
V:LH clef=bass
K:D
[V:RH] z3 | z3 | z f a | g f c | B c d | A3 |]
[V:LH] G,, [B,DF]2 | D, [A,CF]2 | G,, [B,DF]2 | D, [A,CF]2 | G,, [B,DF]2 | D, [A,CF]2 |]

1917 року балет Парад, створений разом із Кокто й Пікассо для «Російських балетів», привів до оркестру друкарську машинку й сирени. Молоді композитори «Шістки» (Пуленк, Мійо, Онеггер…) бачили в Саті взірець простоти; згодом його заново відкриють американські мінімалісти.

На що звертати увагу

• Розмиті контури: мало чітких каденцій, хитке відчуття тональності.
• Паралельні акорди, що ковзають блоками.
• Вишукані звучання: флейта, арфа, струнні із сурдинами, ледь торкнуті тарілки, фортепіано, занурене в педаль.
• Часто дуже тиха динаміка і назви, що викликають образ (вода, місяць, туман, море).

Що послухати

• Дебюссі: Prélude à l’après-midi d’un faune, Море, Місячне світло, Затонулий собор.
• Равель: Болеро, Дафніс і Хлоя («Світанок»), Павана на смерть інфанти.
• Саті: Гімнопедії, Гносієнни.
• Поруч із ними: Лілі Буланже, перша жінка, що здобула Римську премію з композиції (1913), і Габріель Форе, учитель Равеля.