Джаз від Нового Орлеана до свінгу

На початку XX століття Новий Орлеан був портовим містом, не схожим на жодне інше: французький, потім іспанський, перш ніж стати американським, він змішував людей з Європи, Африки й Карибів. У XIX столітті поневолені африканці по неділях могли збиратися на площі Конго, щоб танцювати й бити в барабани. У місті були духові оркестри, що марширували на похоронах і святах, піаністи регтайму, блюзові співаки, церкви. З цієї суміші народився джаз.

Новий Орлеан: колективна імпровізація

Близько 1900 року корнетист Бадді Болден уже славився потужністю й вільною манерою гри; жодного його запису не збереглося. Міські оркестри складалися навколо невеликої команди: труба (або корнет) веде мелодію, кларнет виплітає над нею арабески, тромбон ковзає підголосками внизу; позаду банджо, туба (або контрабас), фортепіано й ударні тримають ритм. Усі імпровізують одночасно довкола мелодії: це колективна імпровізація. 1917 року Original Dixieland Jass Band, гурт білих новоорлеанських музикантів, записав у Нью-Йорку першу джазову платівку.

Луї Армстронг: соліст здобуває корону

Народжений у Новому Орлеані 1901 року, Луї Армстронг 1922 року приєднався до оркестру Кінга Олівера в Чикаго. Між 1925 і 1928 роками зі своїми невеликими складами Hot Five і Hot Seven він перетворив джаз: замість колективної імпровізації слово бере соліст, що будує хорус, як історію, з блискучим звуком і відчуттям ритму, яке стало еталоном. Він також популяризував скет — спів на безглузді склади. Його вступ на трубі до West End Blues (1928) досі лишається взірцем для кожного джазмена.

Свінг: як записано чи як зіграно?

Джаз вирізняє свінг: восьмі не рівні, а грають їх «довга–коротка», приблизно як тріоль із двома першими нотами, зв’язаними лігою, з акцентами на 2-гу і 4-ту долі. У нотах записано звичайні восьмі; вухо чує щось ближче до другого такту:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=120
K:C
"^written" C D E G A G E D | "^played" (3:2:2C2D (3:2:2E2G (3:2:2A2G (3:2:2E2D |]

Гарлем, страйд і біг-бенди

У 1920-х роках джаз перемістився на північ, до Чикаго, а потім до Нью-Йорка. У Гарлемі піаністи страйду (Джеймс П. Джонсон, Фетс Воллер, а потім віртуоз Арт Тейтум) перетворили ліву руку регтайму на машину свінгу; урок Джаз і популярна музика показує, як це працює. З 1927 року Дюк Еллінгтон керував оркестром у клубі Cotton Club; він писав для особливого звучання кожного зі своїх музикантів і зробив біг-бенд справжнім інструментом композитора.

У 1930-х роках Америка танцювала під біг-бенди: це була доба свінгу. Біг-бенд мав близько п’ятнадцяти музикантів, поділених на секції: саксофони, труби, тромбони і ритм-секція (фортепіано, гітара, контрабас, ударні). Аранжувальники, як-от Флетчер Гендерсон, змушували секції розмовляти між собою рифами — короткими повторюваними фігурами — у формі заспіву й відповіді. Ось риф у цьому дусі, написаний для цього уроку:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=150
K:C
"C6" z2 G A c2 A G- | G4 z4 | "C6" z2 G A c2 A G- | G2 E2 z4 |
"F7" z2 A _B c2 _B A- | A4 z4 | "C6" z2 G A c2 A G- | G2 E2 C4 |]

Каунт Бейсі та його оркестр із Канзас-Сіті покладалися на легкий свінг і невідпорні рифи; Бенні Гудмен, «король свінгу», у січні 1938 року привів джаз до нью-йоркського Карнегі-голу; Чик Вебб відкрив співачку Еллу Фіцджеральд; Біллі Голідей винайшла інтимну манеру співати пісні. У Франції гітарист Джанго Рейнгардт і скрипаль Стефан Граппеллі 1934 року заснували Quintette du Hot Club de France: так народився циганський джаз (джаз-мануш).

На що звертати увагу

• Новий Орлеан: труба, кларнет і тромбон, що імпровізують разом, банджо й туба, старе звучання запису.
• 1920-ті: соло виходять на перший план, скет, фортепіано страйд.
• Свінг: біг-бенд, секції, що відповідають одна одній рифами, контрабас, що «крокує» на всі чотири долі, музика для танцю.

Що послухати

• Луї Армстронг, Hot Five і Hot Seven (1925–1928), West End Blues.
• Дюк Еллінгтон, записи 1930-х і 1940-х років.
• Каунт Бейсі, Бенні Гудмен у Карнегі-голі (1938), Коулмен Гокінс, Body and Soul (1939).
• Джанго Рейнгардт і Стефан Граппеллі, записи Quintette du Hot Club de France.