Модерн-джаз: бібоп, кул, модальний, фрі, ф’южн

На початку 1940-х років свінг був популярною музикою Америки. Але деяким молодим музикантам стало тісно: у біг-бендах вони грали записані аранжування з малим простором для соло. Після виступів вони збиралися в невеликих гарлемських клубах, як-от Minton’s Playhouse, на джем-сейшени, де випробовували нові ідеї. За якихось двадцять років джаз кілька разів винайде себе заново.

Бібоп (1940-ті)

Саксофоніст Чарлі Паркер і трубач Діззі Гіллеспі разом із піаністом Телоніусом Монком і барабанщиком Кенні Кларком винайшли бібоп. Темпи пришвидшилися, теми стали звивистими лініями, які грають в унісон, а гармонії наповнилися розширеними акордами й замінами. Барабанщик тримав час на тарілці й вільно розставляв акценти на великому барабані. Люди вже не танцювали: вони слухали. Піаніст Бад Павелл переніс цю мову на клавіатуру, з правою рукою, що грає, як духовий інструмент, і лівою, зведеною до кількох нот. Монк плекав неповторний стиль із пауз, дисонансів і гумору.

Бібоп спирається на послідовність ii–V–I, якою музиканти мчать на шаленій швидкості. Під солістами контрабас грає волкінг-бас (walking bass): одна нота на долю, що, «крокуючи», пов’язує акорди. Ось лінія, вигадана для цього уроку, на Dm7 – G7 – Cmaj7 (зверни увагу на хроматичні ноти, що «цілять» у наступний акорд):

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=140
K:C clef=bass
"Dm7" D, F, A, ^G, | "G7" G, F, D, ^C, | "Cmaj7" C, E, G, B,, | "Cmaj7" C,4 |]

Кул і хард-боп (1950-ті)

1949–1950 років трубач Майлз Девіс записав м’якші сесії з аранжувальником Гілом Евансом і саксофоністом Джеррі Малліганом, із приглушеними барвами (валторна, туба); пізніше їх зібрали під назвою Birth of the Cool. Кул-джаз надавав перевагу стриманості й тонким аранжуванням; на Західному узбережжі Чет Бейкер і Дейв Брубек пропонували його елегантні версії (1959 року альбом Брубека Time Out зважився на метри на 5 і 9 долей).

Водночас у Нью-Йорку хард-боп тягнув в інший бік: більше блюзу, більше госпелу, більше енергії. Його провідними постатями були Арт Блейкі та його Jazz Messengers, піаніст Горас Сільвер і трубач Кліффорд Браун.

Модальний джаз (1959)

1959 року альбом Майлза Девіса Kind of Blue, із Джоном Колтрейном, Кеннонболом Еддерлі й піаністом Біллом Евансом, запропонував інший спосіб імпровізувати: замість того щоб іти за акордами, що постійно змінюються, музиканти довго лишаються в одному ладі. Відкривається простір, і музика дихає. Найуживаніший — дорійський лад (білі клавіші від Ре до Ре). Ось загальний приклад: гама, а потім два акорди, що гойдаються, не виходячи за межі ладу.

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=120
K:C
"Dm7" D E F G A B c d | "Dm7" [DFAc]4 "Em7" [EGBd]4 | "Dm7" [DFAc]8 |]

Білл Еванс зі своїм тріо (басист Скотт Лафаро і барабанщик Пол Моушн) винайшов розмову втрьох між рівноправними голосами та безтонікові (rootless) акордові розташування в лівій руці, що досі формують піаністів.

Колтрейн, фрі-джаз і ф’южн (1960–1970-ті)

Джон Колтрейн довів гармонію до крайнощів у Giant Steps (запис 1959 року), а потім звернувся до модальної, духовної музики в A Love Supreme (1965). Саксофоніст Орнетт Коулмен (The Shape of Jazz to Come, 1959; Free Jazz, 1961) і піаніст Сесіл Тейлор відмовилися від акордової послідовності: це був фрі-джаз, імпровізація, звільнена від усталених форм. Наприкінці 1960-х Майлз Девіс знову підключив інструменти до мережі: альбомом Bitches Brew (1970) він відчинив шлях джаз-року, або ф’южну, який продовжили Гербі Генкок, Чик Коріа і гурт Weather Report. 1975 року Кіт Джаррет зімпровізував у Кельні сольний фортепіанний концерт, запис якого став одним із найпродаваніших джазових альбомів.

На що звертати увагу

• Бібоп: невеликий склад, швидкі темпи, кутасті теми в унісон, довгі віртуозні соло.
• Кул: м’які звучання, помірні темпи, ретельні аранжування.
• Хард-боп: енергія, блюз і госпел, потужні ударні.
• Модальний: мало акордів, довгі відрізки в одному ладі, медитативна атмосфера.
• Фрі: жодних усталених акордів чи темпу, вигуки, фактури.
• Ф’южн: електропіано, синтезатори, бас-гітара, ритми року й фанку.

Що послухати

• Чарлі Паркер і Діззі Гіллеспі (1940-ті), Телоніус Монк соло.
• Майлз Девіс: Kind of Blue; тріо Білла Еванса у Village Vanguard (1961).
• Джон Колтрейн: A Love Supreme; Орнетт Коулмен: The Shape of Jazz to Come.
• Гербі Генкок: Head Hunters (1973); Кіт Джаррет: The Köln Concert (1975).