Блюз: дванадцять тактів і блюзові ноти

Блюз народився наприкінці XIX століття на американському Півдні, особливо в дельті Міссісіпі, серед нащадків поневолених африканців. Після скасування рабства (1865) більшість із них і далі жила в злиднях, працюючи на бавовняних полях в умовах сегрегації. Їхня музика успадкувала робітничі пісні, вигуки, що лунали в полях (field hollers), спірічуелс, які співали в церкві, і заспів і відповідь, що прийшли з Африки. Блюз співає про горе, втрачене кохання й несправедливість, але також про гумор і волю триматися.

Музика співаків-гітаристів… і співачок

Перші блюзмени грали самі, з гітарою на колінах, на вечірках, на залізничних станціях, у джук-джойнтах. Композитор В. К. Генді згадував, що близько 1903 року на станції в Міссісіпі почув гітариста, який, співаючи, ковзав ножем по струнах; 1912 року він видав The Memphis Blues, один із перших надрукованих блюзів. 1920 року платівка Мемі Сміт Crazy Blues розійшлася сотнями тисяч примірників: звукозаписні компанії відкрили для себе афроамериканську публіку. 1920-ті роки належали великим співачкам «класичного блюзу», яким акомпанували піаністи й джазові оркестри: Ма Рейні, Бессі Сміт. Водночас блюзмени Дельти (Чарлі Паттон, Сан Гаус, а потім Роберт Джонсон у 1936–1937 роках) записувалися самі зі своїми гітарами.

12-тактова схема

Серце блюзу — послідовність акордів на 12 тактів із трьох акордів: I, IV і V ступенів тональності (див. 12-тактовий блюз). У До це C7, F7 і G7. Наведена нижче схема найпоширеніша (варіантів багато):

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=100
K:C
"C7"[CEG_B]4 | "C7"[CEG_B]4 | "C7"[CEG_B]4 | "C7"[CEG_B]4 |
"F7"[C_EFA]4 | "F7"[C_EFA]4 | "C7"[CEG_B]4 | "C7"[CEG_B]4 |
"G7"[DFGB]4 | "F7"[C_EFA]4 | "C7"[CEG_B]4 | "G7"[DFGB]4 |]

Текст часто має форму AAB: перший рядок звучить у тактах 1–4, повторюється в тактах 5–8, а потім рядок-відповідь підсумовує все в тактах 9–12. Між співаними фразами «відповідає» гітара чи фортепіано: знову заспів і відповідь.

Блюзові ноти

Блюз використовує ноти, що лежать «між» клавішами фортепіано: терцію, квінту й септиму часто співають трохи нижче або в’їжджають у них ковзанням. Це блюзові ноти (blue notes). На фортепіано до них наближаються за допомогою блюзової гами (До, Мі♭, Фа, Фа♯, Соль, Сі♭), даючи Мі♭ тертися об Мі; на гітарі підтягують струну або грають слайдом (bottleneck). Ось гама, а за нею коротка фраза, написана для цього уроку:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=90
K:C
C _E F ^F G _B c2 | "C7" z _E =E G _B2 G =E | C8 |]

Блюзове фортепіано і бугі-вугі

У барах і лісорубних таборах Техасу й Півдня піаністи винайшли ліву руку, що безупинно котиться повторюваними восьмими над 12-тактовою схемою: бугі-вугі. 1928 року Пайнтоп Сміт записав п’єсу, що дала стилю назву; у 1930-х роках Альберт Еммонс, Мід Лакс Льюїс і Піт Джонсон зробили його хітом у Нью-Йорку.

Електричний блюз і далі

У 1940-х роках мільйони афроамериканців покинули Південь заради міст Півночі. У Чикаго Мадді Вотерс, Гаулін Вулф і їхні музиканти підключили гітари до підсилювачів і додали барабани, бас і підсилену губну гармоніку: це був чиказький блюз. Бі Бі Кінг змусив свою електрогітару співати, як голос. У 1960-х роках молоді британські музиканти, що шаленіли від цих платівок (Rolling Stones, які взяли назву з пісні Мадді Вотерса, Ерік Клептон…), винайшли їх заново: без блюзу не було б ні року, ні соулу, і набагато менше джазу.

На що звертати увагу

• Фрази по 12 тактів, що повертаються по колу, на трьох акордах.
• «Підтягнуті» або ковзні ноти, між мажором і мінором.
• Часто свінгований ритм (шафл: восьмі довга–коротка).
• Заспів і відповідь між голосом та інструментом.

Що послухати

• Бессі Сміт (1920-ті), Роберт Джонсон (1936–1937), Мадді Вотерс (1950-ті), Бі Бі Кінг наживо.
• Бугі-вугі Альберта Еммонса і Міда Лакса Льюїса.