Тема класичної сонатини

Близько 1770 року музика змінює обличчя. Переплетені лінії бароко відходять у минуле: тепер хочуть ясної, співучої мелодії зі скромним акомпанементом і фраз, пропорційних, як фасад палацу. Гайдн, Моцарт, Клементі та молодий Бетховен писали сонатини — маленькі сонати для учнів і аматорів. Їхня мова така прозора, що стає ідеальним зразком, аби навчитися будувати фразу.

«Відбитки пальців» стилю

• Мелодія з супроводом: права рука співає, ліва акомпанує (це гомофонія, на противагу бароковій поліфонії).
• Період: засновок на 4 такти, що закінчується в очікуванні (половинна каденція на V), а потім висновок на 4 такти, який починається так само й завершується (автентична каденція V–I).
• Альбертієві баси: розкладений акорд низ–верх–середина–верх (До–Соль–Мі–Соль), що змушує гармонію мерехтіти, не обтяжуючи її.
• Повільний гармонічний ритм: один-два акорди на такт, майже завжди I, IV, V(7) та їхні обернення.
• Контрастна артикуляція й динаміка: маленькі ліги на дві ноти («зітхання»), staccato, forte і piano, що відповідають одне одному.
• Дуже чіткі каденції, часто за формулою I6/4 – V7 – I.

Зразок: Моцарт, Соната До мажор, K. 545

Сам Моцарт назвав її «маленькою сонатою для початківців». Ось її перші два такти (регістр лівої руки спрощено):

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=120
K:C
%%staves {RH LH}
V:RH clef=treble
V:LH clef=bass
[V:RH] c4 e2 g2 | B3 c/d/ c4 |]
[V:LH] C,/G,/E,/G,/ C,/G,/E,/G,/ C,/G,/E,/G,/ C,/G,/E,/G,/ | D,/G,/F,/G,/ D,/G,/F,/G,/ C,/G,/E,/G,/ C,/G,/E,/G,/ |]

Тут є все: арпеджіо До мажор у правій руці, викладене як ствердження; потім ніжніша відповідь (Сі, маленьке обігрування До–Ре, повернення на До) з легким «зітханням» розв’язання. Унизу альбертієві баси шістнадцятими кружляють довкола До мажору, потім довкола G7 з Ре в басу (V6/5 → I). Два акорди, два такти: взірець економності.

Будуємо період на 8 тактів

Ось оригінальна тема в тому ж дусі, з альбертієвими басами восьмими:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=112
K:C
%%staves {RH LH}
V:RH clef=treble
V:LH clef=bass
[V:RH] "C"c2 e2 g3 e | "G7/B"f2 d2 B3 d | "C"e2 g2 c'2 g2 | "G/B"d6 z2 | "C"c2 e2 g3 e | "F/A"a2 f2 c'3 a | "C/G"g2 e2 "G7"f2 d2 | "C"c6 z2 |]
[V:LH] C,G,E,G, C,G,E,G, | B,,G,D,G, B,,G,F,G, | C,G,E,G, C,G,E,G, | B,,G,D,G, B,,G,D,G, | C,G,E,G, C,G,E,G, | A,,F,C,F, A,,F,C,F, | G,,E,C,E, G,,F,D,F, | C,2 G,,2 C,4 |]

Подивися на архітектуру:

• Такти 1–4 (засновок): двотактова ідея (висхідне арпеджіо, низхідна відповідь на G7), підйом до верхнього До, потім зупинка на Ре на акорді G: половинна каденція, фраза «ставить запитання».
• Такти 5–8 (висновок): той самий початок (слухач орієнтується), але 6-й такт обирає новий напрямок (акорд F, вершина на верхньому До), а такти 7–8 завершуються на C/G – G7 – C: автентична каденція, на запитання дано відповідь.
• Альбертієві баси йдуть за оберненнями (Сі під G7, Ля під F): лінія баса рухається поступово До–Сі–До–Сі–До–Ля–Соль–До.

Класична каденція зблизька

Найбільш «моцартівська» формула: акорд C із Соль у басу (I6/4) переходить у G7, потім у C. Бас лишається на Соль, а верхні голоси спускаються:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=112
K:C
%%staves {RH LH}
V:RH clef=treble
V:LH clef=bass
[V:RH] "C"e2 g2 c'2 e'2 | "C/G"g4 "G7"f4 | "C"e2 c2 c4 |]
[V:LH] C,G,E,G, C,G,E,G, | G,,E,C,E, G,,F,D,F, | C,2 G,,2 C,4 |]

Такт 2: права рука співає Соль, потім Фа (септиму G7); це Фа «хоче» спуститися на Мі — і саме це робить у 3-му такті. Ця маленька напруга і розрядка — найвпізнаваніший розділовий знак усього класичного стилю.

Поза темою: форма сонатини

Далі сонатина будується на цій темі: експозиція (перша тема в тоніці, перехід, ліричніша друга тема в домінанті, коротке закінчення), іноді стисла розробка, а потім реприза, де друга тема повертається… у тоніці. А поки зосередься на наріжному камені: бездоганному періоді.

Твоя майстерня

1. У редакторі ABC скопіюй оригінальну тему вище й послухай її. Знайди на слух половинну каденцію (4-й такт) і автентичну каденцію (8-й такт).
2. Напиши власний гармонічний план на 8 тактів, наприклад: I – V7 – I – V | I – IV – I6/4 V7 – I.
3. Склади засновок (такти 1–4): ідея на 2 такти, її варіант і прихід на Ре чи Сі на акорді G.
4. Склади висновок: скопіюй такти 1–2, а потім вигадай нове закінчення, яке піднімається до вершини (6-й такт) і завершується на До.
5. Додай альбертієві баси восьмими за своїм планом, а потім перевір у піано-ролі, що лінія баса рухається малими кроками.
6. Самоперевірка: заспівай саму мелодію. Якщо вона вже звучить завершено, із запитанням і відповіддю, твоя тема — класична. Додатковий виклик: напиши другу тему на 8 тактів у Соль мажорі, лагіднішу й більш legato.