Відродження (1400–1600)

У XV–XVI століттях Європа заново відкрила Античність і поставила в центр людину. У музиці це означало пошук ясності й рівноваги: голоси рівноправні, вони імітують один одного, а композитори прагнуть, щоб слова лишалися зрозумілими.

Франко-фламандські музиканти, як-от Жоскен Депре, панували в Європі. Їхнє мистецтво будується на контрапункті: та сама фраза переходить від голосу до голосу із запізненням, як у каноні. Акорди, які ми тепер звемо мажорними й мінорними, звучали дедалі частіше, але музику все ще мислили ладами.

Технічна революція змінила все: 1501 року у Венеції Оттавіано Петруччі видав першу збірку поліфонічної музики, надруковану рухомими літерами. Музика почала мандрувати, а любителі могли купувати ноти й грати вдома.

Інструментальна музика ставала самостійнішою. В Іспанії Луїс де Мілан 1536 року видав першу збірку для віуели, родички гітари, а Алонсо Мударра 1546 року надрукував найдавніші відомі п’єси для гітари (тоді з чотирма хорами струн). Танцювали павану, гальярду і бранль, які Туано Арбо крок за кроком описав у своїй Orchésographie (1589).