Три мінорні гами
Теорія музики · Гами і тональності · Рівень 3 · 13 хв
Якщо мажорна гама навіює світло, то мінорна — тінь, меланхолію, таємницю чи драму. Її головна ознака — мала терція між тонікою і III ступенем (Ля-До замість Ля-До♯). Але мінорна гама має три різновиди, кожен зі своїм завданням.
1. Натуральний мінор
Це ноти паралельної мажорної гами, взяті від її VI ступеня: Ля Сі До Ре Мі Фа Соль Ля. Формула: Т – ½ – Т – Т – ½ – Т – Т.
M:4/4 L:1/4 Q:1/4=90 K:C A B c d | e f g a |]
Її VII ступінь лежить на тон нижче від тоніки: вступного тону немає, звідси м’яка, ладова, старовинна барва (багато фольку й попу).
2. Гармонічний мінор
Щоб повернути тяжіння вступного тону, підвищуємо VII ступінь: Соль → Соль♯. Саме ця гама дає акорди мінорної тональності (звідси назва).
M:4/4 L:1/4 Q:1/4=90 K:C A B c d | e f ^g a |]
Побічний ефект: між Фа і Соль♯ з’являється збільшена секунда (3 півтони), що дає миттєво впізнаваний «екзотичний» присмак.
3. Мелодичний мінор
Щоб співати мелодію без цього дивного стрибка, угору підвищуємо ще й VI ступінь (Фа♯, Соль♯). Униз вступний тон уже не потрібен, тож повертаємося до натурального мінору.
M:4/4 L:1/4 Q:1/4=90 K:C A B c d | e ^f ^g a | a =g =f e | d c B A |]
Одна тональність, три гами
У п’єсі в ля мінорі композитор вільно переходить між ними залежно від контексту: Соль♯ біля тоніки (каденції), Соль-бекар у низхідній лінії, Фа♯ у підйомі до Ля. Ключові знаки завжди від натурального мінору (тут — жодних); Соль♯ і Фа♯ пишуть як випадкові знаки.