Скрипка, соната і концерт

У XVII столітті інструментальна музика перестала бути лише родичкою вокальної. Вона винайшла власні форми й власних віртуозів, а один інструмент став її зіркою: скрипка. Наприкінці бароко в Європі панували два суто інструментальні жанри: соната і концерт.

Кремона і золота доба скрипки

Скрипка з’явилася на півночі Італії в XVI столітті, спершу як танцювальний інструмент, який вважали трохи вульгарним поруч із шляхетною віолою. У невеликому місті Кремона її вдосконалили династії майстрів: родина Аматі, потім Антоніо Страдіварі (бл. 1644–1737) і Джузеппе Гварнері «дель Джезу». Їхні інструменти з потужним, співучим звуком нині належать до найцінніших речей у світі, і солісти досі на них грають. Скрипка вміє співати, як голос, мчати швидкими пасажами і грати на кількох струнах водночас: вона стала інструментом віртуоза.

Кореллі: соната і concerto grosso

Арканджело Кореллі (1653–1713), скрипаль, що працював у Римі, видав небагато, але кожна його збірка ставала взірцем, якого наслідували по всій Європі:

• тріо-соната: два мелодичні інструменти (часто дві скрипки) і генерал-бас — разом три партії (але часто четверо виконавців!);
• соната для скрипки й континуо, зі збіркою op. 5 (1700);
• concerto grosso (op. 6, видано після його смерті, 1714 року): невелика група солістів (concertino) веде розмову з усім оркестром (ripieno, або tutti). Восьмий, «написаний на Різдвяну ніч», лишається найвідомішим.

Розрізняли церковну сонату (повільні й швидкі частини, досить серйозні) і камерну сонату (сюїту танців). Слово «соната» означає просто «твір, що звучить», його грають на інструментах, на противагу «кантаті», яку співають.

Вівальді й сольний концерт

Антоніо Вівальді (1678–1741), венеційський священник і скрипаль на прізвисько «рудий священник», викладав в Оспедале делла П’єта — закладі для дівчат-сиріт і покинутих дівчат, чий жіночий оркестр приваблював відвідувачів з усієї Європи. Там він написав сотні концертів — збереглося понад п’ятсот — для скрипки, віолончелі, флейти, фагота, мандоліни…

Вівальді усталив форму сольного концерту:

• три частини: швидка, повільна, швидка;
• у швидких частинах — форма ритурнелю: оркестр грає енергійну тему (ритурнель), потім соліст блищить у віртуозних пасажах, оркестр повертається з фрагментами ритурнелю в інших тональностях, і так далі, аж до останнього повернення теми в головній тональності.

Його Пори року, видані в Амстердамі 1725 року, змальовують кожна свою пору, а супроводжують їх сонети: чути птахів, грозу, собачий гавкіт, ковзанярів на льоду. Його збірка L’estro armonico (1711) справила таке враження, що молодий Бах переклав кілька її концертів для клавіра й органа. Проте Вівальді помер у бідності у Відні, а його музику здебільшого забули аж до її відкриття заново у XX столітті.

Терасові контрасти

Бароковий концерт побудований на протиставленні: один проти всіх, гучно проти тихо. Динаміка змінюється блоками, як сходинки, а не поступовими crescendo. Фразу часто грають гучно, а потім повторюють тихо, як луну. Ось невелика демонстрація, написана для цього уроку:

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=100
K:D
!f!d2 A2 F2 A2 | B c d e d4 | !p!d2 A2 F2 A2 | B c d e d4 |]

Клавесин і стрій клавішних

Тим часом клавесин переживав свою золоту добу: Франсуа Куперен і Жан-Філіпп Рамо у Франції та Доменіко Скарлатті в Іспанії (понад п’ятсот сонат) дали йому величезний репертуар. Клавесиніст також грав континуо майже в кожному ансамблі. Музиканти шукали способів настроїти клавішні так, щоб можна було грати в усіх тональностях, — питання, вирішальне для подальшого. Урок Бароко (бл. 1600–1750) в останньому розділі (фортепіано крізь історію) розповідає про цей репертуар і про те, як грати його на фортепіано.

На що звертати увагу

• Рушійний ритм, рівний і енергійний, що невпинно рухається вперед.
• Чіткі контрасти: соліст проти оркестру, гучно проти тихо.
• Ритурнель, що повертається, як приспів, у різних тональностях.
• Клавесин континуо, що виблискує за струнними.

Послухай

• Кореллі: Concerto grosso op. 6 № 8, «Різдвяний концерт».
• Вівальді: Пори року; концерт з L’estro armonico.
• Телеман, Альбіноні: концерти для гобоя чи труби.
• Бах: Бранденбурзький концерт (1721), щоб почути, як перетворився concerto grosso.