Legato: з’єднуємо звуки

Фортепіано — ударний інструмент: кожен звук починає згасати, щойно народився. Проте вся фортепіанна музика мріє співати. Legato («зв’язно» італійською) — мистецтво створювати ілюзію неперервної лінії, як у голосу чи скрипки. У нотах його позначає фразувальна ліга: дуга над кількома різними нотами.

Рух: «крокувати» по клавішах

Згадай ходьбу: ти ніколи не піднімаєш одну ногу, доки інша не стала на землю. За фортепіано так само: наступний палець натискає свою клавішу саме в мить, коли попередній відпускає свою. Вага руки переходить із пальця на палець, як вага тіла — з ноги на ногу.

• Зарано: два звуки накладаються й змішуються (якщо це не навмисний ефект під назвою legatissimo).
• Запізно: між нотами прослизає крихітна шпаринка тиші, і лінія рветься.

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=72
K:C
(!1!C !2!D !3!E !2!D) | (!1!C !3!E !5!G2) | (!5!G !4!F !3!E !2!D) | !1!C4 |]

Вправа: утримай, потім відпусти

1. Постав праву руку в позицію До. Зіграй До великим пальцем і втримуй.
2. Повільно натисни Ре 2-м пальцем. Саме в мить, коли Ре зазвучить, дай До піднятися (не відриваючи великий палець у повітря: він піднімається разом із клавішею).
3. Продовжуй до Мі, Фа, Соль, потім спускайся. Слухай: ні дірок, ні накладань.
4. Потім зіграй приклад вище, зосередившись на перенесенні ваги: ти маєш відчувати, як рука «перекочується» з пальця на палець.
5. Зроби те саме лівою рукою (на октаву нижче), потім обома руками разом.

Кінець ліги

Фраза legato дихає, як вимовлене речення: остання нота під лігою легша, а кисть м’яко піднімається гнучким рухом зап’ястка («крапля падає, рука відпливає»). Цей маленький подих одразу робить фрази музичними.