Franz Schubert (1797–1828)

Син шкільного вчителя з віденського передмістя, Франц Шуберт хлопчиком співав у придворній капелі й навчався композиції в Антоніо Сальєрі. Деякий час він викладав у батьковій школі, а потім жив непевно, підтримуваний відданим колом друзів, які влаштовували знамениті «шубертіади» — вечори, присвячені його музиці.

Його доробок вражає: у сімнадцять він написав «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade), потім «Лісового царя» (Erlkönig); пізніше з’явилися вокальні цикли «Прекрасна мельничиха» (Die schöne Müllerin) і «Зимовий шлях» (Winterreise), симфонії, струнні квартети, квінтет «Форель» і Струнний квінтет До мажор. Він помер у Відні 1828 року, через півтора року після Бетховена, яким глибоко захоплювався.

За фортепіано Шуберт мислить як співак: його Експромти, Музичні моменти і пізні сонати розгортають довгі мелодії над рівним супроводом, з раптовими модуляціями, що змінюють освітлення фрази. Він любить зісковзувати з мажору в мінор на тій самій ноті, і це надає його музиці неповторного поєднання усмішки й меланхолії.

Для піаністів Шуберт — школа співу і терпіння: утримувати мелодію над скромним супроводом, оживляти повторення без одноманітності, забарвлювати модуляцію, а не підкреслювати її.