Erik Satie (1866–1925)

Ексцентричний новатор, Саті писав оголену, часто повільну й повторювану музику, що вплинула на Дебюссі, «Шістку» і навіть на мінімалістів.

Народжений в Онфлері 1866 року, Ерік Саті вступив до Паризької консерваторії, де його визнали посереднім, і покинув її. Він став кабаретним піаністом на Монмартрі, зокрема в «Чорному коті» (Chat Noir), і 1888 року написав три «Гімнопедії», а за ними — «Гносієнни», записані без тактових рисок.

Друг Дебюссі, він скромно жив в Аркеї. Майже в сорок років він знову взявся вивчати контрапункт у Schola Cantorum. Його п’єси 1910-х мають гумористичні назви й вказівки («Véritables préludes flasques (pour un chien)», «Croquis et agaceries d’un gros bonhomme en bois»).

З балетом «Парад» (1917, разом з Кокто і Пікассо) він став постаттю авангарду і хрещеним батьком «Шістки». Його ідея «меблевої музики» — музики, яку не треба уважно слухати, — передвіщає ембієнт.

Для піаністів Саті — урок простоти: рівний звук, нерухомий темп і мистецтво зробити оголену лінію виразною, нічого не додаючи.

Ноти для фортепіано (19)