Gabriel Fauré (1845–1924)

Народжений у Пам’є 1845 року, Габріель Форе ще дитиною був відправлений до паризької Школи Нідермейєра, що готувала церковних музикантів. Там він вивчав григоріанський спів, старовинні лади і фортепіано, зокрема в Каміля Сен-Санса, який став його другом і наставником.

Багато років він заробляв на життя як органіст і педагог, особливо в церкві Мадлен, водночас пишучи романси, камерну музику і фортепіанні п’єси. Визнання прийшло пізно: він став професором композиції Паризької консерваторії (серед його учнів був Равель), а потім її директором з 1905 по 1920 рік, хоча його дедалі більше гнітила глухота, що поступово наростала.

Його мова — мова стриманості: довгі, гнучкі мелодії, гармонії, що ковзають від тональності до тональності, ніколи не силуючи, і ладова спадщина григоріанського співу. Його Реквієм, Павана і романси на кшталт «Après un rêve» — серед найчастіше виконуваних французьких творів.

За фортепіано його ноктюрни, баркароли й «Пісні без слів» учать змушувати лінію співати над плинним супроводом і стежити за гармонією, що змінює барву від такту до такту.