Carl Philipp Emanuel Bach (1714–1788)

Другий із синів Йоганна Себастьяна Баха, що вижили, він був одним із найшанованіших клавіристів свого століття і важливим містком між бароко та класичним стилем Гайдна й Моцарта.

Карл Філіпп Еммануїл Бах народився 1714 року у Веймарі й усю музичну освіту здобув у батька. Після навчання на юриста близько 1740 року він вступив на службу до кронпринца, згодом короля Пруссії Фрідріха II, завзятого флейтиста, якому майже тридцять років акомпанував на клавесині в Берліні й Потсдамі.

1768 року він змінив свого хрещеного батька Георга Філіппа Телемана на посаді директора церковної музики в Гамбурзі й обіймав її до смерті 1788 року. Там він видав, серед іншого, свої збірки сонат, рондо і фантазій «для знавців і аматорів».

Його «Досвід про справжнє мистецтво гри на клавішних інструментах» (Essay on the True Art of Playing Keyboard Instruments, 1753 і 1762) — один із великих трактатів XVIII століття: аплікатура, мелізми, акомпанемент і передусім виразність. Гайдн казав, що ретельно його вивчав, а Бетховен давав його своїм учням.

Його так званий «чутливий стиль» (empfindsamer Stil) прагне безпосередньо зворушити слухача: раптові зміни настрою, драматичні паузи, несподівані гармонії та багато орнаментовані мелодії. Його вільні фантазії, майже імпровізовані, уже передвіщають деякі романтичні сторінки.

Для піаніста він — нагода навчитися «говорити» за інструментом: раптові контрасти, виразні мелізми і риторична свобода — на інструменті, який він любив понад усе, на клавікорді.

Ноти для фортепіано (1)