Модернізм XX століття (1900–1950)

Близько 1900 року романтична гармонія була настільки перевантажена хроматизмами, що тональність почала розчинятися. Відкрилося кілька шляхів, часто одночасно, тому XX століття таке різноманітне.

Шенберг відмовився від тональності (атональна музика), а близько 1921–1923 років створив додекафонію: серія з усіх дванадцяти хроматичних звуків організовує весь твір. Стравінський 1913 року спричинив скандал «Весною священною», де головною силою стає ритм: непередбачувані акценти й постійна зміна розмірів.

Барток мандрував селами Угорщини й Румунії з фонографом, записуючи селянські пісні; з них він узяв асиметричні ритми й незвичні лади. Інші поєднували тональності (політональність у Мійо) або поверталися до старовинних форм із сучасною гармонією (неокласицизм).

Джаз захоплював академічних композиторів: Равель, Стравінський і Мійо черпали з нього, а Гершвін приніс джаз у концертну залу з Rhapsody in Blue (1924). У Бразилії Вілла-Лобос поєднав Баха з популярною музикою; він також глибоко оновив гітарний репертуар.