Середньовіччя (800–1400)

Найкраще ми знаємо середньовічну церковну музику: григоріанський хорал — одну мелодію без супроводу, яку ченці співали латиною. Довгий час його вчили напам’ять. Близько IX століття з’явилися невми: маленькі знаки над текстом, що нагадують обриси мелодії, не вказуючи точної висоти звуків.

В XI столітті чернець Гвідо д’Ареццо запропонував розміщувати ноти на горизонтальних лініях — це предок нашого нотного стану. Він також навчав співаків знаходити ноти за складами ut, re, mi, fa, sol, la, узятими з латинського гімну. Уперше співак міг прочитати мелодію, якої ніколи не чув.

Поступово голоси почали накладати один на одний: так виникла поліфонія. Близько 1200 року в паризькому соборі Нотр-Дам Леонін і Перотін писали твори на два, три, а потім і чотири голоси. У XIV столітті Ars nova принесла точніший запис ритму, а Гійом де Машо створив одну з перших повних поліфонічних мес, написаних одним композитором.

Поза церквою трубадури (на півдні Франції) і трувери (на півночі) оспівували куртуазне кохання народною мовою під супровід фідель, лютень чи арф. Більшість їхніх акомпанементів так і не записали: сучасні виконавці їх реконструюють.