Музика до фільмів (1908–2026)

Німе кіно ніколи не було німим: у залах піаніст, органіст чи оркестр супроводжували фільм наживо, імпровізуючи або беручи п’єси зі збірок, упорядкованих за настроєм (погоня, ніжність, буря). 1908 року Каміль Сен-Санс написав одну з перших оригінальних партитур, створених для фільму, — L’Assassinat du duc de Guise («Убивство герцога де Гіза»).

З появою звукового кіно наприкінці 1920-х музику почали записувати просто на кіноплівку. У Голлівуді композитори з європейською освітою, як-от Макс Стайнер (King Kong, 1933) та Еріх Вольфганг Корнгольд, винайшли великий симфонічний стиль, успадкований від Вагнера: лейтмотиви — теми, пов’язані з персонажем чи ідеєю.

Після 1950 року стилі урізноманітнилися: джаз, сучасна академічна музика, пісня. Енніо Морріконе оновив італійський вестерн свистом, електрогітарами і хорами; Ніно Рота, Мішель Легран і Бернард Герман утвердили власний почерк. З 1975 року Джон Вільямс (Jaws — «Щелепи», Star Wars — «Зоряні війни») повернув у Голлівуд великий симфонічний оркестр.

Кіно також багато запозичує з класичної музики: Clair de lune («Місячне сяйво») Дебюссі, Політ валькірій Вагнера і Болеро Равеля частково завдячують своєю славою великому екрану. Сьогодні музика до фільмів поєднує оркестр, електроніку і синтезований звук.