Сучасна музика (1945–2026)

Після Другої світової війни покоління композиторів прагнуло почати з нуля. Навколо Булеза і Штокгаузена тотальний серіалізм поширив ідею серії на всі параметри: висоту, тривалість, динаміку, атаку. Мессіан, їхній учитель, винайшов власні лади й ритми і пристрасно записував спів птахів.

Технології відкрили нові світи. 1948 року П’єр Шеффер створив на радіо конкретну музику із записаних шумів; електронна музика, а згодом комп’ютер дали змогу творити звуки, яких немає в жодному інструменті.

У США Джон Кейдж надав роль випадковості й тиші; у 4′33″ (1952) твором стають звуки зали. Він також «препарував» фортепіано, вкладаючи між струни гвинти й гуму. У 1960-х мінімалізм (Райлі, Райх, Гласс) повернувся до рівної пульсації та повторення коротких, повільно змінюваних малюнків.

Сьогодні сучасна музика багатолика: одні композитори повертаються до мелодії й тональності (Арво Пярт), інші поєднують її з музикою світу, електронікою чи музикою для кіно. Для піаністів вона відкриває нові ігрові майданчики: кластери, резонанс, репетитивні п’єси, нерегулярні розміри.