Класицизм (1750–1820)

Після смерті Баха (1750) смаки змінилися. Контрапункт здавався надто вченим; хотілося природної, елегантної музики, за якою легко стежити. Мелодія вийшла на перший план із простим супроводом: настало панування мелодії із супроводом, наприклад з альбертієвими басами (рівний розкладений акорд у лівій руці).

Фрази стали регулярними й симетричними: чотиритактове «запитання», чотиритактова «відповідь». Великі твори композитори будували за сонатною формою: дві контрастні теми викладають, розробляють, а потім повертають. Ця архітектура формує сонату, симфонію, струнний квартет і концерт.

Раннє фортепіано поступово витіснило клавесин. Його велика перевага: можна грати голосно чи тихо залежно від сили натискання і робити crescendo. Моцарт, якого захоплювали фортепіано майстра Штайна, і Клементі писали для цього нового інструмента, а «легкі» сонати стали основою навчання.

Відень став столицею музики. Гайдн сформував симфонію і квартет, Моцарт блищав в усіх жанрах — від опери до фортепіанного концерту. Бетховен, вихований у цьому стилі, розсунув його межі й відчинив двері романтизму. У ті самі роки гітара остаточно отримала шість одинарних струн: Сор і Джуліані зробили її концертним інструментом.