Шоро і бразильська музика (1870–2026)

Близько 1870 року в Ріо-де-Жанейро музиканти грали модні європейські танці (польку, вальс, шотиш) по-своєму, додаючи синкопи з афробразильських ритмів. Флейтист Жоакін Калладу об’єднав флейту, кавакінью і гітари: так з’явилося шоро (буквально «плач») — віртуозна інструментальна музика, життєрадісна попри свою назву.

У шоро в кожного своя роль: флейта чи мандоліна співає мелодію, кавакінью (маленька чотириструнна гітара) тримає ритм, а семиструнна гітара грає в басу підголоски — baixarias. У XX столітті Пішінгінья перетворив шоро на вишукане мистецтво; Вілла-Лобос черпав із нього у своїх «Шоро» і гітарних п’єсах.

Самба народилася в Ріо на початку XX століття в афробразильських громадах; Pelo Telefone, зареєстровану 1916 року, часто називають першою записаною самбою. Вона стала музикою карнавалу і символом країни.

Наприкінці 1950-х Антоніу Карлус Жобін, поет Вінісіус ді Морайс і співак-гітарист Жоао Жілберту сповільнили самбу, полегшили її і додали джазові акорди: так виникла босанова («нова хвиля»). The Girl from Ipanema облетіла весь світ. Для гітаристів і піаністів боса — це школа ритму: бас на долю, акорди поза долею.