Від старовинних клавішних до сучасного фортепіано

Фортепіано лише три століття. До нього, а довго й поруч із ним, інші клавішні інструменти формували музику, яку ми граємо сьогодні. Знайомство з ними багато що пояснює: чому Бах майже не пише динаміки, чому Моцарт вимагає такого легкого туше, чому Ліст змушує інструмент гриміти.

Орган

Найдавніший клавішний інструмент (його предок — гідравлос Стародавньої Греції). Звук народжується в трубах, куди подається повітря: він триває, доки клавішу тримають, не згасаючи, але органіст не може відтінити його дотиком. Барву змінюють, вмикаючи регістри.

Клавікорд

Камерний інструмент: маленька металева пластинка (тангент) ударяє по струні й лишається притиснутою до неї. Звук дуже тихий, але чутливий до дотику: його можна відтіняти і навіть додати легке вібрато (Bebung). Це був улюблений інструмент для занять Баха і його сина Карла Філіпа Емануеля.

Клавесин

Тут струну защипує маленький плектр (перо, нині пластик). Звук яскравий і насичений, але сила натискання майже не змінює гучність. Клавесиністи формують музику інакше: артикуляцією, часовими нюансами, орнаментикою, регістровкою та переходом з одного мануалу на інший (на двомануальних інструментах). Для нього писали Куперен, Рамо, Скарлатті, Бах і Гендель.

Раннє фортепіано

Близько 1700 року у Флоренції Бартоломео Крістофорі винайшов «клавесин, що грає тихо і голосно» (gravicembalo col piano e forte): молоточки ударяють по струнах і одразу відскакують. Уперше сила пальця напряму керує гучністю. Раннє фортепіано (fortepiano) Моцарта і молодого Бетховена легке, з чуйною віденською механікою і ясним звуком, що швидко згасає; його діапазон — близько п’яти октав.

Сучасне фортепіано

У XIX столітті інструмент змінився, щоб заповнювати дедалі більші концертні зали:

• 1821: Себастьян Ерар патентує механіку подвійної репетиції, що дає змогу дуже швидко повторювати ту саму ноту;
• цільна чавунна рама (1850–60-ті), сильніший натяг струн, потужніший і довший звук;
• діапазон розширено до 88 клавіш (трохи більше 7 октав);
• три педалі: права (демпферна), una corda (ліва) і згодом sostenuto, що продовжує звучання лише вже взятих нот.

Шопен, Ліст, Брамс, а потім Дебюссі й Равель писали для цього нового інструмента, здатного і співати, і гриміти.