Традиційна музика: передана на слух

Століттями більшість людей ніколи не бачила записаних нот. І все ж вони співали щодня: щоб приспати дитину, щоб тримати ритм під час праці в полі чи на кораблі, щоб танцювати в селі, молитися, оплакувати померлих чи святкувати весілля. Ця музика, яку називають традиційною (або народною), становить більшу частину всієї музики, яку будь-коли грали. Вона також джерело, з якого черпали композитори академічної музики, а також музиканти джазу, блюзу й року.

Передавати музику на слух

Традиційну музику вивчають на слух: чуєш, як її співають батьки чи сусіди, повторюєш і передаєш далі. Ніхто нею не «володіє»: часто ми не знаємо, хто її створив. Як у грі в «зіпсований телефон», кожне покоління трохи її змінює, тож та сама мелодія існує в кількох версіях: з іншими словами, іншим ритмом, іншою нотою залежно від краю. «Правильної» версії немає: усі вони живі.

Візьмімо Au clair de la lune, відому у Франції щонайменше з XVIII століття. Її мелодія використовує лише кілька сусідніх нот, які легко запам’ятати й заспівати:

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=96
K:C
C C C D | E2 D2 | C E D D | C4 |]
w: Au clair de la lu-ne, mon a-mi Pier-rot

Для чого ця музика?

• Для танцю: буре, джиги, польки, вальси, бранлі, хороводи… Танець вимагає чіткого ритму й регулярних фраз (часто по 4 чи 8 тактів).
• Для праці: морські шанті допомагали команді тягти канат разом; польові пісні тримали ритм роботи.
• Щоб розповідати історії: балади й плачі оповідають про кохання, війну чи злочин, часом у десятках куплетів.
• Для свят: колядки, святкові пісні, колискові, релігійні пісні.

Як упізнати традиційну музику

• Короткі, повторювані фрази, часто з куплетом і приспівом, який підхоплюють усі.
• Респонсорний спів: соліст співає рядок, а гурт відповідає (це називають заспівом і відповіддю).
• Прості звукоряди: дуже часто п’ятинотна пентатоніка або старовинні лади.
• Інструменти, які легко носити з собою: скрипка, флейта, волинка, колісна ліра, акордеон, гітара, банджо, барабан.
• Бурдони: нота, витримана під мелодією, як на волинці чи колісній лірі.

Наступна мелодія — гімну Amazing Grace (анонімна американська мелодія, яку в XIX столітті поєднали зі словами Джона Ньютона) — використовує лише п’ять нот: Соль, Ля, До, Ре, Мі. Це пентатоніка, як у незліченних піснях Шотландії, Західної Африки, Китаю чи Анд.

M:3/4
L:1/4
Q:1/4=84
K:C
G, | C2 E/C/ | E2 D | C2 A, | G,2 G, | C2 E/C/ | E2 D/E/ | G3- | G2 |]

Збирачі

У XIX столітті, коли люди покидали села заради фабрик, багато хто боявся, що ці пісні зникнуть. Ентузіасти взялися їх записувати: американець Френсіс Джеймс Чайлд зібрав старі англійські й шотландські балади; англієць Сесіл Шарп збирав пісні в Англії, а потім в Аппалачах. У XX столітті фонограф змінив усе: Бела Барток записав тисячі пісень у Центральній Європі, Джон і Алан Ломакси об’їздили Сполучені Штати вздовж і впоперек для Бібліотеки Конгресу. Завдяки їм ми досі можемо почути голоси співаків, народжених у XIX столітті.

Що послухати

• Польові записи Алана Ломакса (робітничі пісні, аппалачські балади).
• Мелодії для арфи Турлоха О’Каролана, ірландського арфіста XVIII століття.
• Традиційну вокальну поліфонію: корсиканські, грузинські чи болгарські пісні.
• Народні танці десь поруч: досі найкращий спосіб почути цю музику живою!