Танго, шоро, самба, босанова і кубинська музика

Поки в Новому Орлеані народжувався джаз, інші порти Америк теж ставали музичними перехрестями: Гавана, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро. Там була та сама суміш: європейські танці (контрданс, полька, вальс), ритми, привезені з Африки поневоленими людьми, і іммігранти з усієї Європи. Результатом стала танцювальна музика, що підкорила світ і має одну спільну рису: дуже впізнавані синкоповані ритми.

Куба: хабанера, сон і клаве

У XIX столітті Куба перетворила європейський контрданс на повільний, гойдливий танець — хабанеру («гаванську»). Її басовий ритм (восьма з крапкою, шістнадцята, дві восьмі) обійшов увесь світ: Бізе використав його у знаменитій арії з Кармен (1875) за піснею іспанця Себастьяна Ірадьєра, і його можна почути в лівій руці Solace Скотта Джопліна. Різновид — тресійо (3+3+2) — базова клітина величезної кількості музики Америк, від танго до рок-н-ролу.

M:2/4
L:1/16
Q:1/4=72
K:C clef=bass
"^habanera" C,3 C, E,2 G,2 | C,3 C, E,2 G,2 | "^tresillo" C,3 C,3 C,2 | C,3 C,3 C,2 |]

Наприкінці XIX століття з’явився дансон, елегантний бальний танець; на початку XX століття зі сходу острова до Гавани прийшов сон. Його гурти поєднували гітару і трес (гітару з трьома парами струн), контрабас, трубу, бонго, маракаси і клаве — дві дерев’яні палички, що відбивають двотактову фігуру, яка теж зветься клаве. Довкола неї організовується весь гурт. Ось клаве «3-2»: три удари в першому такті (це тресійо), два — у другому.

M:4/4
L:1/8
Q:1/4=100
K:C
"^3" c3 c3 c2 | "^2" z2 c2 c2 z2 | "^3" c3 c3 c2 | "^2" z2 c2 c2 z2 |]

1930 року El manisero («Продавець арахісу»), записаний у Нью-Йорку, викликав світову моду на кубинську музику. Потім з’явилися мамбо Переса Прадо і ча-ча-ча Енріке Хорріна в 1940–1950-х роках, а в Нью-Йорку 1960–1970-х — сальса пуерториканських і кубинських музикантів (Селія Крус, лейбл Fania). 1997 року альбом Buena Vista Social Club повернув старих майстрів сону світовій публіці.

Буенос-Айрес: танго

Наприкінці XIX століття на околицях Буенос-Айреса й Монтевідео хабанера зустрілася з аргентинською мілонгою, афроаргентинськими ритмами і піснями італійських та іспанських іммігрантів: так народилося танго. Бандонеон, невелика кнопкова гармоніка з Німеччини, дав йому глибокий, жалібний голос. Танго тріумфувало в Парижі близько 1913 року; 1917 року Карлос Гардель записав Mi noche triste, яку часто вважають першою танго-піснею. Після золотої доби великих оркестрів у 1940-х роках Астор П’яццолла винайшов tango nuevo, живлене Бахом і джазом, призначене радше для слухання, ніж для танцю. Танго впізнаєш за чітко підкресленим 4/4, часто поділеним 3+3+2, різкими акцентами й драматичними зупинками.

Ріо: шоро, самба, босанова

Близько 1870 року музиканти Ріо грали польки й вальси на свій синкопований лад: це було шоро, віртуозна інструментальна музика, у якій співає флейта, кавакіньо (маленька чотириструнна гітара) тримає ритм, а семиструнна гітара веде басові лінії. Пішінгінья зробив його витонченим мистецтвом у XX столітті. На початку XX століття в афробразильських громадах Ріо народилася самба; вона стала музикою карнавалу й символом країни.

Наприкінці 1950-х років Антоніу Карлус Жобін, поет Вінісіус ді Мораїс і співак-гітарист Жоау Жілберту сповільнили самбу, стали радше нашіптувати, ніж співати її, і додали джазові акорди: так з’явилася босанова (1958). На початку 1960-х вона підкорила Сполучені Штати, зокрема завдяки саксофоністові Стену Гетцу, і стала опорою джазового репертуару. На гітарі чи фортепіано боса — школа ритму: бас на долю, акорди між долями.

На що звертати увагу

• Куба: ударні (бонго, конги, клаве, маракаси), фортепіано з повторюваними фігурами (монтуно), яскраві мідні, заспів і відповідь між солістом і хором.
• Танго: бандонеон, скрипки, ударне фортепіано, контрабас; чіткий ритм, драматичні контрасти.
• Шоро: віртуозна флейта, кавакіньо, гітари; жвавий темп, меланхолійна радість.
• Босанова: м’який голос, класична гітара, джазові акорди, приглушений ритм.

Що послухати

• Записи Septeto Nacional Ігнасіо Піньєйро (кубинський сон), Селія Крус, Buena Vista Social Club.
• Карлос Гардель; Астор П’яццолла, Adiós Nonino, Libertango.
• Пішінгінья (шоро); Жоау Жілберту і Жобін; альбом Getz/Gilberto (1964).