Після 1945 року: серіалізм, нові звуки, мінімалізм

1945 року Європа вийшла з Другої світової війни в руїнах. Для багатьох молодих композиторів усе треба було відбудувати заново, зокрема й музичну мову, нічим не завдячуючи минулому, що призвело до катастрофи. Наступні десятиліття породили радикально нові й часто суперечливі ідеї: контролювати кожен параметр звуку або, навпаки, покластися на випадок; писати за допомогою машин або повернутися до простої, повторюваної пульсації.

Тотальний серіалізм

З 1946 року літні курси в Дармштадті (Німеччина) стали місцем зустрічі авангарду. Молоді П’єр Булез (1925–2016) і Карлгайнц Штокгаузен (1928–2007) розширили серію Шенберга і застосували її не лише до висоти звуків, а й до тривалостей, динаміки та атак: це був тотальний серіалізм. Їхній учитель Олів’є Мессіан (1908–1992) проклав шлях власними ладами й ритмами і годинами записував пташиний спів. Результат часто звучить як сузір’я звукових точок, непередбачуване для вуха.

Звуки, яких ніколи не існувало

1948 року на французькому радіо інженер П’єр Шеффер складав музику із записаних шумів (потяги, каструлі): це була конкретна музика (musique concrète). Разом із П’єром Анрі він повів експеримент далі; у Кельні в 1950-х роках Штокгаузен створював суто електронні звуки. Згодом комп’ютер дав змогу аналізувати й перетворювати звук зсередини. 1977 року в Парижі під керівництвом Булеза відкрився IRCAM — інститут, де дослідники й композитори працюють разом. У 1970-х роках «спектральні» композитори (Жерар Гризе, Трістан Мюрай) будували свою музику на аналізі обертонів звуку.

Випадок і тиша

У Сполучених Штатах Джон Кейдж (1912–1992) став на позицію, протилежну тотальному контролю. Він ухвалював композиторські рішення за допомогою випадкових операцій, винайшов препароване фортепіано (гвинти й гума між струнами) і 1952 року представив 4′33″: піаніст мовчить, а музика — це звуки зали. У Європі Дьордь Лігеті (з його звуковими хмарами, як-от Atmosphères, використаними у фільмі 2001: Космічна одіссея) і Яніс Ксенакіс (який писав за допомогою математики) досліджували звукові маси, а не мелодії.

Мінімалізм: повернення пульсації

На початку 1960-х років у Нью-Йорку й Каліфорнії молоді музиканти втомилися від авангарду, який здавався їм абстрактним. Натхненні індійською музикою, західноафриканськими барабанами, гамеланом і джазом, вони повернулися до рівної пульсації, консонантних акордів і повторення коротких фігур, що змінюються дуже повільно. 1964 року In C Террі Райлі дав кожному музикантові 53 короткі фігури, які слід вільно повторювати.

Стів Райх (нар. 1936) відкрив фазування за допомогою двох магнітофонів, що грали ту саму петлю з ледь різною швидкістю: дві копії поступово розходяться, утворюючи нові фігури. Потім він переніс цей процес на інструменти й перейшов до більших творів, як-от Music for 18 Musicians (1976). Філіп Гласс (нар. 1937) будує свої твори на повторюваних арпеджіо, що збільшуються або зменшуються на одну ноту; його опера Einstein on the Beach (1976), створена разом із режисером Робертом Вілсоном, триває майже п’ять годин.

Ось принцип фазування у вигаданому прикладі (не цитата): два голоси грають ту саму фігуру з шести нот; з третього такту другий голос «зсунувся» на одну восьму.

M:3/4
L:1/8
Q:1/4=126
%%staves {V1 V2}
V:V1 clef=treble
V:V2 clef=treble
K:Em
[V:V1] E A B e d B | E A B e d B | E A B e d B | E A B e d B |]
[V:V2] E A B e d B | E A B e d B | A B e d B E | A B e d B E |]

Пярт і сьогоднішня музика

Естонець Арво Пярт (нар. 1935), написавши серійні твори, на кілька років замовк і вивчав григоріанський хорал і ранню поліфонію. Близько 1976 року він знайшов стиль, який називає тінтінабулі («дзвіночки»): один голос рухається поступово, а другий грає лише ноти тризвука, наче дзвін. Ось принцип у прикладі, написаному для цього уроку: верхній голос використовує лише найближчі над мелодією ноти акорду ля мінор (Ля, До, Мі).

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=60
%%staves {Tv Mv}
V:Tv clef=treble
V:Mv clef=treble
K:Am
[V:Tv] C C E E | A E E C | C4 |]
[V:Mv] A, B, C D | E D C B, | A,4 |]

Сьогодні академічна музика різноманітніша, ніж будь-коли: Джон Адамс пише опери на актуальні події, інші поєднують оркестр з електронікою, музикою світу, джазом чи музикою до фільмів. Панівної «школи» вже немає, натомість є безліч шляхів.

На що звертати увагу

• Серіалізм: окремі ноти в усіх регістрах, динаміка, що змінюється з кожним звуком, жодної відчутної пульсації.
• Конкретна чи електронна музика: записані або синтезовані звуки, часто відтворені через гучномовці.
• Мінімалізм: рівна пульсація, повторювані фігури, дуже поступові зміни, що створюють гіпнотичне відчуття.
• Тінтінабулі: велика повільність, консонантні акорди, тиша, медитативна атмосфера.

Що послухати

• Мессіан: Квартет на кінець часу (1941), Турангаліла-симфонію.
• Райх: Music for 18 Musicians; Гласс: Glassworks; Райлі: In C.
• Пярт: Für Alina, Spiegel im Spiegel, Fratres.
• Лігеті: Atmosphères; Кейдж: Сонати й інтерлюдії для препарованого фортепіано.