Класичний стиль: ясність і рівновага

У середині XVIII століття Європа переживала добу Просвітництва. Філософи прославляли розум, природу й простоту; усе складне чи штучне викликало підозру. Музика пішла тим самим шляхом: замість учених фуг і пишних прикрас бароко нове покоління віддавало перевагу природній, витонченій музиці, яку аматор міг зрозуміти з першого прослуховування. Згодом цю епоху назвуть класицизмом (приблизно 1750–1820), а її трьох великих — Гайдна, Моцарта й Бетховена — «віденськими класиками».

Від галантного стилю до класичного

Зміни почалися ще в 1720–1730-х роках із галантного стилю: приємні мелодії, легкий супровід, короткі фрази. Він з’являється в італійців (Перголезі, Саммартіні) і в синів Баха, особливо в Йоганна Крістіана, що оселився в Лондоні; хлопчиком Моцарт зустрів його й захоплювався ним. Карл Філіп Емануель Бах додав дещицю емоцій, несподіванок і раптових контрастів: Empfindsamkeit, «чутливий стиль».

Мелодія і супровід

Рівноправності голосів настав кінець: мелодія вийшла на перший план, угорі, а все інше її супроводжувало. Бас уже не біг безупинно; він зупинявся на кількох нотах, а акорди розкладала регулярна фігура в лівій руці чи в струнних. Континуо поступово зникло: тепер композитор записував кожну ноту.

Фрази стали регулярними й симетричними, часто по чотири такти: перша фраза ставить «запитання», що зупиняється в напруженні, друга «відповідає» на нього завершенням. Послухай цю французьку мелодію, дуже модну у XVIII столітті, на яку Моцарт написав дванадцять варіацій (англомовні знають її як Twinkle, Twinkle, Little Star). Перші чотири такти зупиняються в напруженні на Соль; наступні чотири завершуються на До:

M:4/4
L:1/4
Q:1/4=100
K:C
"^question"C C G G | A A G2 | "^answer"F F E E | D D C2 |]

Сонатна форма

Як побудувати великий твір без фуги чи тексту? Класики розробили архітектуру, що понад століття панувала в інструментальній музиці, — сонатну форму:

1. Експозиція: перша тема в головній тональності, потім, після переходу, друга тема іншого характеру в спорідненій тональності (часто домінантовій).
2. Розробка: теми дроблять, перетворюють, проводять крізь далекі тональності. Це момент напруги й драми.
3. Реприза: обидві теми повертаються, цього разу обидві в головній тональності. Конфлікт розв’язано.

Ця форма — справжня оповідь: персонажів представляють, зіштовхують, і історія завершується. Її можна знайти в першій частині майже кожної сонати, симфонії, квартету й концерту того часу.

Великі жанри

• Симфонія: великий твір для оркестру, зазвичай на чотири частини (швидка, у сонатній формі; повільна; менует із тріо; швидкий фінал).
• Струнний квартет (дві скрипки, альт, віолончель): «четверо розважливих людей ведуть розмову», за фразою, яку часто приписують Ґете. Це найвишуканіший жанр камерної музики.
• Соната для фортепіано соло або для фортепіано й скрипки: щоденний хліб аматорів.
• Концерт для соліста, що зберігає три частини бароко, але переймає сонатну форму.

Оркестр і публічний концерт

Оркестр усталився: ядро струнних, дерев’яні духові й валторни парами, іноді труби й литаври; своє місце знайшов новий інструмент — кларнет. У Мангеймі оркестр курфюрста під керівництвом Йоганна Стаміца вражав Європу дисципліною та ефектами, особливо спільним crescendo — поступовим наростанням гучності, що, за переказами, підіймало слухачів із місць.

А головне — музика вийшла з палаців. Почали влаштовувати публічні концерти за квитками: Concert Spirituel у Парижі (з 1725 року), концерти Йоганна Крістіана Баха й Карла Фрідріха Абеля в Лондоні. Публіка з аматорів середнього стану купувала ноти й грала вдома, а раннє фортепіано, здатне змінювати гучність самим дотиком, поступово витіснило клавесин із віталень. Урок Класицизм (бл. 1750–1820) в останньому розділі показує, як грати цей репертуар на фортепіано.

В опері Глюк здійснив «реформу» (Орфей і Евридіка, Відень, 1762): менше показної віртуозності, більше драматичної правди й простоти.

На що звертати увагу

• Ясна мелодія над легким супроводом.
• Симетричні фрази, часто по чотири чи вісім тактів, із чіткими каденціями.
• Поступова динаміка: crescendo, diminuendo, раптові акценти (sforzando).
• Проста гармонія, зосереджена на тоніці й домінанті, і зміни характеру в межах однієї частини.

Послухай

• Карл Філіп Емануель Бах: клавірну сонату чи симфонію для струнних.
• Йоганн Крістіан Бах: клавірний концерт.
• Глюк: Орфей і Евридіка, «Танець блаженних тіней».
• Гайдн: квартет з op. 76; Моцарт: фортепіанну сонату K. 545.