Giuseppe Verdi (1813–1901)

Велетень італійської опери, від «Набукко» до «Фальстафа», чиї мелодії облетіли весь світ.

Син сільського шинкаря, Верді отримав перші уроки від місцевого органіста, а потім його підтримав Антоніо Барецці, купець із Буссето. Міланська консерваторія його не прийняла, тож він навчався в цьому місті приватно.

Успіх «Набукко» (1842) і його хору «Va, pensiero» зробив його знаменитим. Далі пішла низка шедеврів: «Ріголетто» (1851), «Трубадур» і «Травіата» (1853), потім «Дон Карлос», «Аїда» (1871) і Реквієм (1874).

Після років відносного мовчання він, уже на восьмому десятку, написав дві останні опери на лібрето Арріго Бойто за Шекспіром: «Отелло» (1887) і комедію «Фальстаф» (1893). Помер у Мілані 1901 року.

Для фортепіано Верді майже нічого не написав, але його мелодії безліч разів аранжували й парафразували (зокрема Ліст). Грати Верді на фортепіано — це передусім учитися співати: фразування bel canto, дихання і «гітарний» супровід, який має лишатися легким.

Ноти для фортепіано (5)