Domenico Scarlatti (1685–1757)

Доменіко Скарлатті народився 1685 року в Неаполі — того самого року, що й Бах і Гендель. Його батько, Алессандро, був одним із великих оперних композиторів епохи. Доменіко почав кар’єру в Італії, зокрема в Римі, де писав опери й церковну музику.

Близько 1719 року він переїхав до Лісабона, де став капельмейстером португальського короля і вчителем музики принцеси Марії Барбари. Коли 1729 року вона вийшла заміж за спадкоємця іспанського престолу, Скарлатті поїхав за нею до Севільї, а потім до Мадрида, де лишався до смерті 1757 року.

Саме для неї він написав більшість своїх клавесинних сонат — майже всі одночастинні, у двочастинній формі. За життя опубліковано лише тридцять, під назвою Essercizi per gravicembalo (1738–1739). Сьогодні їх нумерують за каталогом Ральфа Кіркпатріка («K.»).

Його письмо надзвичайно сміливе: перехрещування рук, запаморочливі стрибки, репетиції, дисонантні акчакатури, ритми й барви, що нагадують іспанську гітару й танець. Кожна соната досліджує одну ідею чи технічний жест із гумором і блиском.

За фортепіано його сонати розвивають легкість, точність стрибків, швидкість у репетиціях і чітку артикуляцію. Вони чудово відкривають концерт і добре підходять для навчання.