John Fahey (1939–2001)

Джон Фейї народився 1939 року у Вашингтоні й виріс у Такома-Парку (штат Меріленд); свою першу гітару купив 1952 року за каталогом поштових замовлень. Пристрасний колекціонер платівок на 78 обертів, він відкрив для себе блюз 1920-х, почувши Сліпого Віллі Джонсона, — це одкровення він порівнював із релігійним наверненням. Його гра поєднує переборні малюнки тих старих записів із дисонансами композиторів XX століття, якими він захоплювався, як-от Чарлз Айвз і Бела Барток.

1959 року, коли жодна звукозаписна компанія ним не зацікавилася, він сам випустив свій перший альбом Blind Joe Death на лейблі, який назвав Takoma на честь рідного міста. Далі вийшли Death Chants, Breakdowns & Military Waltzes (1963), The Dance of Death & Other Plantation Favorites і The Transfiguration of Blind Joe Death (1965), а згодом звукові колажі Days Have Gone By (1967) і Requia (1967). Takoma також відкрив Лео Коттке, Роббі Бешо і піаніста Джорджа Вінстона. Його різдвяний альбом The New Possibility (1968) так і лишився найпродаванішим.

1980-ті були важкими (хвороба, бідність), але в 1990-х його заново відкрило нове покоління музикантів; тоді він заснував лейбл Revenant, присвячений ранньому блюзу та записам old-time. Помер у Сейлемі (штат Орегон) 2001 року.

Його власні композиції («Sunflower River Blues», «The Last Steam Engine Train», «America»…) захищені авторським правом, тому на цьому сайті їх немає. Натомість ти знайдеш мелодії із суспільного надбання, які він записував, в аранжуваннях у його стилі: Silent Night, Joy to the World, We Three Kings, Good King Wenceslas і Auld Lang Syne (The New Possibility, 1968), My Grandfather’s Clock (Days Have Gone By, 1967) та Amazing Grace (сесії для America, 1971). Етюди Рага в строї open D і Плач у Ре — оригінальні п’єси «в його манері».